ПЕДАГОГІЧНА САМОЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ НАВЧАЛЬНОЇ САМОЕФЕКТИВНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Анотація

Анотація. У сучасних умовах розвитку соціуму одним із основних атрибутів системи освіти має бути постать педагога, який володіє достатнім рівнем професійної компетентності для розвитку навичок саморегуляції, самопідтримки та самоконтролю здобувачів. Авторкою статті робиться спроба довести, що формування навчальної самоефективності здобувачів вищої освіти можливе лише за наявності викладачів з високим рівнем педагогічної самоефективності. Розглянуто наукові концептуальні напрямки визначення сутності феноменів «самоефективність», «педагогічна самоефективність» та «навчальна самоефективність». Так, самоефективність – це здатність людини змінювати себе, свою поведінку та досягати бажаного результату, з найменшою витратою особистих та інших ресурсів, педагогічна самоефективність розглядається як віра викладача в те, що він здатний ефективно організовувати педагогічний процес, використовуючи необхідні знання, вміння, навички і досвід, а під навчальною самоефективністю здобувачів слід розуміти впевненість індивіда у власних здібностях, у вмінні самостійно, активно та продуктивно здійснювати навчально-пізнавальну діяльність, при цьому досягаючи особистісно значущих навчальних результатів, що сприяє саморуху, саморозвитку та самовдосконаленню особистості. Визначено наступні стратегії, які допоможуть викладачам формувати навчальну самоефективність здобувачів, а саме: викладач має навчити студентів ставити чіткі навчальні цілі; викладач повинен заохочувати студентів до того, щоб вони ставили перед собою складні цілі; викладач має надати чесний зворотний зв’язок; викладач має організовувати навчання таким чином, щоб студенти вчилися на успіхах і невдачах одне одного. Таким чином, проведене дослідження дозволило констатувати, що рівень навчальної самоефективності здобувачів значною мірою залежить від рівня розвитку педагогічної самоефективності викладача.