ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА ТРАДИЦІЙНІЙ ОСВІТІ В ЧАСИ ПАНДЕМІЇ COVID-19

Анотація

Стаття присвячена аналізу світової ситуації в освіті, спричиненої пандемією COVID-19. Дистанційне навчання прийняте як єдине та ексклюзивне освітнє рішення на час надзвичайних подій, що призвели до закриття навчальних закладів у світі в 2020 році. В той час як ідеї, впровадження та організація процесу дистанційного навчання знайш- ли своє часткове висвітлення у певних наукових дослідженнях, проблема кризової заміни традиційної освіти дистанційним навчанням залишається маловивченою. Представлено чітке розмежування термінів «дистанційне навчання» та «кризова дистанційна освіта». Основна відмінність полягає в її раптовій, незапланованій та вимушеній реалізації. До характерних рис кризової дистанційної освіти зараховують раптовість, інтернаціоналізм, поширення, популярність та нав’язування. Вивчено переваги, недоліки та проблеми дистанційного навчання у вищій освіті під час пандемії. Криза може створити середовище, в якому поточні зміни в системі освіти є більш доступними, ніж у звичайні часи. Перехід традиційної освіти в кризову дистанційну освіту повинен мати розвивальний характер. Нині науковці заявляють, що роль вчителя має бути переосмислена. Отже, в дослідженні ми підійшли до проблеми, яка залишається гостро обговорюваним питанням, що призводить до конфлікту між двома навчальними підходами: студентоцентрованим та особистісно орієнтованим на вчителя. Підхід, орієнтований на вчителя, піддається критиці через традиційне стандартизоване тестування, відсутність вимірювання набутих знань, стимулювання навчання тощо. Більшість викладачів, що навчають студентів онлайн, заявляють, що навчання, яке базується на студентоцентрованому підході, змінить дистанційне навчання на продук- тивний, ефективний та прогресивний процес. Таким чином, використовуючи технологію дистанційного навчання, викладачі мають надихати студентів, виявляти творчі здібності, надавати індивідуальну підтримку, заохочувати до навчання, мотивувати та залучати студентів до процесу набуття знань. Проаналізовано три форми взаємодії студентів в Інтернет-середовищі: студент-кон- тент, студент-студент, студент-викладач. Досліджено ситуацію із впровадженням дистанційного навчання в Україні. Незважаючи на той факт, що населення України не характеризується високим рівнем цифрової грамотності, виникає низка інших проблем, таких як зниження рівня успішності студентів, низька якість Інтернету та нестача чи відсутність пристроїв для онлайн-навчання. У статті наголошується, що успішне функціонування дистанційного навчання в кризовий період має базуватися на студентоцентованому підході до навчання, де роль викладача зосе- реджена головним чином на студентах та виявленні потенційних бар’єрів у навчанні.